Більше в житті немає посмішки
Я знову один
Більше немає підтримки
Лише у серці дірки
Останні ковтки повітря...
Останні краплі від зливи...
Залишись в моєй душі. Немає шляху назад
Сил на пару кроків. Від усіх мрій лишився крах
Я відчиняю двері, але ніхто на заходить
Шукаю світло у терніях, але не бачу і промінь
Я крокую назустріч. Але зупинка пропущена
Я відчуваю лише темінь у своїх світлих думках
Не маю настрою тижнями, не маю віри у сили свої
Не маю, та не хочу мати суспільного з цілим світом
Закінчилися запаси, що відкладав довгі роки
Я б замінив усе це... Але не маю змоги
Мені урвався терпець. Я не сміюсь і не плачу
Я мрію здихатись бідності. Жити краще...
Серце бере свій останній акорд
Тихим шепітом я підспіваю на фоні
Серце бере свій останній акорд
Я вже нікому не стану в нагоді
Я забуваю всі думки що мене далі вели.
Я залишаю спогади у скринці, даремно скажи.
Відповідаю сам собі відображенням у дзеркалі.
Заплутані думки що відображені у темряві.
Я пропускаю автобус бо не дійшов до зупинки.
З ним від'їжджають усі мої сили, затримка.
Почутів що штовхали далі, до дому.
Але знову з'їдає мене, та втома.
Не маю приводу на посмішку, не маю болю та жалю.
Я кожного тут відпустив, бо ще більше заберуть.
Ті мінорні акорди, тільки смута у думках.
Як малим я мріяв, але який з мене 2Pac.
Та знову один серед бетоних конструкцій.
Зі спогадів моїх рідних я збираю конструктор.
Тих безтурботних днів, що були у житті.
На поверх више підіймаюсь, маю далі йти.
