У офісі перерва, ти голодний, як пес,
В очах моргає напис:"Я похавав би десь"
І раптом запах чебуреків по-шпіонськи лізе в ніс,
І ти по головах людей на запах цей біжиш.
Влітаєш у кафе, готовий з'їсти слона
І тут перед тобою, як китайська стіна,
Стоїть офіціантка – шостий розмір душі,
І дуже елегантно поїдає лаваші.
І ніби далека, і ніби близька
Дівчина з кафешки на метро Либідська.
І ніби солодка, і ніби гірка
Дівчина з кафешки на метро Либідська.
І ніби висока, і ніби низька
Дівчина з кафешки на метро Либідська.
І ніби глибока, і ніби мілка
Дівчина з кафешки на метро Либідська.
Ти заглядаєш їй у очі, просиш:"Дайте меню"
І голосно ковтаєш біля дами слюну,
І вона граціозно витирає руки об халат,
І пропонує для розминки пиво і салат.
Вона чуть вища і ти дивишся їй просто в декольте,
А діалог в таких умовах діло непросте,
І ти відтягуєш все тіло і на пальці встаєш,
Ламаєш логіку, тоді питаєш:"Де ти живеш?"
(2)
