Ти знов прийшла… Чи, може, тільки сниться?
Сідай. Не треба слів — лише мовчання.
Не впізнаю тебе, скільки б не дивився
В душі бурян, де колись було кохання
Ти стала трохи іншою, напевно,
а я — таким, якого ти не знала.
Та поміж нами досі невимовно
дощів стіна, де засуха стояла.
І я не знаю — чи тебе кохаю,
чи тільки те, що з нами відбулось.
Ти віддаляєшся — і я втрачаю
не лиш тебе — а й нас, яких не сталось.
Даремно сказані слова
Байдуже так летять фальшиво
І знов закутала зима
І почуваюся жахливо
Не говори… Я знаю ці слова,
вони прийшли запізно, як прощання.
І в дотиках — суцільні холода,
Пустеля лід і марні сподівання.
Колись ми берегли свої хвилини,
неначе їх не стане більш ніколи.
Тепер вони, мов птахи журавлині,
летять над нами й губляться поволі.
І я не знаю — чи тебе кохаю,
чи тільки те, що з нами відбулось.
Ти віддаляєшся — і я втрачаю
не лиш тебе — а й нас, яких не сталось.
Даремно сказані слова
Байдуже так летять фальшиво
І знов закутала жура
І почуваюся жахливо
І я не знаю — чи тебе кохаю,
чи тільки те, що з нами відбулось.
Ти віддаляєшся — і я втрачаю
не лиш тебе — а й нас, яких не сталось.
Даремно сказані слова
Байдуже так летять фальшиво
І знов закутала зима
І почуваюся жахливо
