В душі магічна музика звучить,
ледь чутно скрипка лагідно співає
про те, що невловима наша кожна мить,
так швидко і нестримно відлітає.
Хай серце та мелодія торкне
і сколихне застиглі води втоми,
за небокрай печалі віджене
у світі, зроду-віку непростому.
На струнах мого літа грає музикант
про світлий день, і ніч, і тихий вечір,
про те, як тяжко стогне втомлений Атлант,
що небо тисне на похилі плечі.
Летять, летять нелічені літа,
якщо когось образив ненароком,
то винна в тому тільки суєта,
ви ж не судіть бездумно і жорстоко.
На струнах мого літа грає музикант
про світлий день, і ніч, і тихий вечір,
про те, як тяжко стогне втомлений Атлант,
що небо тисне на похилі плечі. На похилі плечі.
Тож хай цілюща музика мені
змарнілу душу лагідно лікує,
у далечінь жене думки мої сумні,
Любові світло сонячне дарує.
На струнах мого літа грає музикант
про світлий день, і ніч, і тихий вечір,
про те, як тяжко стогне втомлений Атлант,
що небо тисне на похилі плечі.
На струнах літа грає музикант,
і раптом серцю знову стало треба,
аби всміхнувся втомлений Атлант,
відчувши силу, щоб тримати небо.
Щоб тримати небо.
