Досі знаю — не вмира
Незримий наш зв’язок
Кінець уже був — він крадькома
причаявся собі в куток
улесливо спостерігав, як
догорала вічна юність
попелом стає усе зле й найдорожче
для нас, любий
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
в них немає більше радості
в них немає більш тебе
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
в них немає більше радості
в них немає більш тебе
Ніжним сміхом, диким цвітом
під куполом зірковим
озветься знов те
що навчило нас прощатись
Заморені сонцем
(пробуджені сонцем)
що зловити ніяк не можемо
а чи треба так сильно
може, тут і залишуся гостем
нагрію цей дім до світанку, мабуть
заварю те листя на краю землі
відображення неба незвичне в горі
я не той лиходій, але зорі вкраду
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
в них немає більше радості
в них немає більш тебе
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
в них немає більше радості
в них немає більш тебе
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
в них немає більше радості
в них немає більш тебе
Ці дні такі ніякі — я втрачаю в них себе
в них немає більше радості
в них немає більш тебе
